Що не зробиш заради піару…
У політиці без піар технологій не обійтись, але одним з елементів успіху є вміння знати межу. Очевидно, що піар-технологи Юлії Тимошенко(чи сама вона) так не вважають. Давно “пережована” тема ув’язненого “лідера опозиції” щотижня спливає наче лайно в унітазі. Всі розуміють, що народу набридли ці скигління і показуха, але кінця цьому поки не видно.
Серед останніх “шедеврів”, які мали зачепити за живе людей, дуже цікавою є інформація про їх роман з адвокатом. Безперечно, це вдалий хід – романтика, зворушлива любов попри тюремні грати і загрози ворогів… Чисто тобі голлівудське кіно:) Сумнівно, що регіоналам вигідно її піарити чи давати приводи для скандалів, тому всілякі відео, побиття, утиски та все інше цілком можуть бути “рятувальними колами” від інформаційного забуття. Навіть сама робота адвокатів по визволенню Юлії Володимирівни виглядає награно та символічно. Хто не бажає її рятувати – сама чи оточення окреме питання, але жодна тоталітарна влада не буде робити з опозиціонерів мучеників. Якщо з ними щось і трапляється, то без широкого поширення у ЗМІ.
Найсумніше те, що поки ВОНА сидить в елітній камері Україна та ВО Батьківщина продовжують розвалюватись. Тимошенко хотіла б вийти з тюрми і стати президентом, але при сьогоднішньому розкладі сил, тоді на карті може вже не бути держави Україна.
Іван Лендєл, Live Today
Інтернет-голосування “Кандидат 2012”: закарпатські округи
Півтора місяці тому було запущено веб-сайт “Кандидат 2012”, який вперше в Україні пропонує своїм відвідувачам висловити підтримку партіям та місцевим політикам, що братимуть участь у жовтневих виборах до Верховної Ради. За цей час проект набув шаленої популярності, про що свідчать від 2 до 10 тис. переглядів сайту щодня. Від лютого було зроблено безліч нововведень та вдосконалень, а деякі будуть проанонсовані у даній статті.
Як відомо, голосування проводиться по 225 мажоритарним округам, але на цей раз ми присвятимо увагу шести закарпатським.
Почнемо аналізувати результати із ужгородського округу №70. По ньому зараз перемагає П.Вереш зі 454 голосами,випередивши лідера минулого місяця С.Ратушняка. Очевидно, молодість кандидата є перевагою при голосуванні через соцмережі, оскільки такі люди, зазвичай, мають багато знайомих у соцмережах (за допомогою профілів таких сайтів і проводиться голосування). Загальна статистика округу виглядає так: П.Вереш – 454, С.Ратушняк – 179, В.Смоланка – 83, В.Пацкан – 56, П.Чучка – 52, М.Жолтані – 25, В.Ковач – 14.
На мукачівському окрузі №71 вже другий місяць перемагає П.Федака, що свідчить про втрату популярності В.Балоги. Напевно, мукачівцям вже набридли десятиліття “подвигів” його “команди”. Хоча Віктор Іванович нещодавно завів акаунт у фейсбуці і може надолужувати втрачені голоси. Загальні результати: П.Федака – 51, В.Балога – 31, В.Медвечук – 15, О.Гокс – 5.
У брата Віктора Івановича справи трохи кращі на берегівському окрузі №72, де він має незначну перевагу над міським головою Берегова І.Гайдошем. Ось як розташувалися кандидати: І.Балога – 18, І.Гайдош -15, І.Бушко – 10, М.Ковач – 6.
Оскільки, по 73-ому окрузі голосування не велося у зв’язку з тільки одним заявленим кандидатом, переходимо до №74. Тут лідирує О.Куцин. Можливо, перемога і чесна, але сам результат є наслідком масових голосувань свободівців із інших регіонів по чужим округам. Решта кандидатів далеко позаду. Загальна картина виглядає так: О.Куцин – 339, О.Кеменяш – 25, С.Аржевітін – 11, С.Деркач – 8, С.Мошак – 5, Р.Келемен – 4.
На останньому окрузі №75 перемагає М.Бережанський, який посунув з лідируючої позиції Г.Москаля. Ось як голосували за кандидатів цього округу: М.Бережанський – 75, Г.Москаль – 62, І.Габор – 41, В.Петьовка, В.Варцаба – 9, М.Шелевер – 3.
Загалом, за останній місяць було помічено багато випадків накруток голосів. Деякі недобросовісні кандидати додумалися “намалювати” собі 300-1000 голосів за один-два дні від старту голосування по округу. До нас вже надходила інформація про оголошення платити за голоси в інтернеті та домовленості з хакерами про використання змінної IP адреси. Оскільки визначити чи це робить кандидат, чи його конкуренти (щоб ми дискваліфікували) неможливо, вирішено найближчим часом почати публікацію всіх, хто був помічений у накрутках. Також будуть введені правила коментування, бо прихильники певних партій чи політиків не рідко дозволяють собі переходити на особисті образи. Проект буде й надалі вдосконалюватися, щоб до жовтня показувати максимально об’єктивну підтримку учасників голосування.
Іван Лендєл,
координатор проекту “Кандидат 2012”
Незалежна громадсько-політична газета ТРИБУНА
Лінь – це добре
Напевно, кожного не раз відвідувало бажання не робити якісь речі. Зазвичай, за прояви ліні оточення негативно ставиться до людини, вважає нахлібником. Але чи справді лінь є таким злом? Спробуємо розібратися з цим.
Поряд з основною думкою, у науковців є й інші пояснення виникненню ліні: перевтома (фізична чи психологічна), невдоволеність реальністю, невпевненість у своїх силах, депресія, розчарування в чомусь або комусь, розуміння безглуздості своїх дій. Через перелічене зникає мотивація і розвивається байдужість до власного майбутнього. Перш ніж почати сварити себе, варто подумати про причини ліні, їх об’єктивність. Лінь є автоматичним психологічним захистом, який вмикає наша підсвідомість. Як шлунок відкидає отруйну для нього їжу чи раптовий сон під час тривалої роботи, так і наш розум відмовляється виконувати те, що йому шкодить. Визначте свого ворога і тоді буде простіше з ним боротися.
Коли життя втратило сенс і старі ідеали та заняття зараз виглядають безглуздо, зробити паузу цілком логічно, але вона не повинна перерости у новий стиль життя. Важливіше бодай щось робити, ніж думати про дії. Саме рух є життям, а думки про нього – ілюзією. Коли відчуєте лінь, то просто займіться тим, що вам подобається, особливо, якщо ви довго це відкладали на потім. Життя одне і тому його потрібно витрачати на приємні речі. Гарно малюєте – станьте художником, маєте музичний слух – спробуйте творити музику; мріяли поїхати кудись – робіть це якнайскоріше і тд. Коли людина робить те, що хоче, то її роботоздатність набагато вища, а у настрої відчувається щастя. І не важливо скільки ви будете заробляти чи що про це все будуть думати люди – головне аби ви могли сміливо сказати – я живу!
Ось і весь секрет. Дивуєтесь як все просто? А тепер підніміть дупу з дивану й починайте робити своє життя таким, яким вам хочеться. Тільки спершу залагодьте обов’язки зі старим життям – відповідальність теж корисна:)
Іван Лендєл, Live Today
Двомовність це проституція!
В міжнародний день рідної мови хочеться підняти тему про таке явище як двомовність. Спочатку варто уточнити, що йдеться не про науковий білінгвізм чи багатомовність, а специфічну поведінку у спілкуванні між україномовними та російськомовними особами. Зводиться вона до переходу на мову співрозмовника, або спілкування в побуті іншою мовою, ніж в публічному житті.
Тобто ці люди прожили все або більшість життя в Україні, навчалися в українських навчальних закладах, де викладається українська, а також щоденно стикаються з цією мовою у ЗМІ, рекламі, громадських місцях, офіційній документації і тд.. І навіть у радянські часи українська мала достатнє поширення і використання, для того, щоб її розуміти. Виходячи з цього, можна дійти до висновку, що “ізвінітє, а можна па русскі?” є лише егоїстичним та нахабним змушуванням співрозмовника поступитися своєю мовою заради комфорту іншого. Це робиться свідомо і, очевидно, приносить задоволення особі, яка ініціює такий розвиток подій. Звичайно, на світогляд цієї людини вплинула пропаганда, оточення чи етнічне походження, але чи дає це їй моральне право на примус? Так, перехід на іншу мову є фактично добровільним, але в ньому приховане бажання улестити співрозмовнику, уникнути зайвих труднощів чи конфлікту. Тут варто згадати про український менталітет, для якого властиві вдавана улесливість, рабська покора чи надмірна доброта. Співрозмовник першого персонажу скоріш за все намагається сподобатися йому, особливо, якщо він впливова людина, а за одно й показати себе “своїм хлопцем”. І у результаті ми маємо аморальну поведінку обох учасників розмови: умовних експлуататора і раба, власника і повії. Перший вимагає задовільнити його примху, а другий радо погоджується на приниження.
Напевно читач відразу здогадався про які мови йде річ, оскільки побачити як російськомовний переходить на українську велика рідкість. Такі випадки можливі суто для виживання: спитати дорогу, замовити їжу в кафе чи білет на вокзалі. При цьому, такий українець відчуває неймовірну гордість засебе наче даний вчинок є подвигом. Взагалі, психологія україномовної і російськомовної людини помітно відрізняються і дуже рідкісним є “україномовний експлуататор”. Для цього потрібно бути принциповим і розуміти свою правоту в даних речах. Шовіністична показуха сюди не входить, бо такі люди є україномовними лише на публіку. Просто їм це вигідно, модно чи приносить втіху зухвале ставлення до російськомовних.
Цікавий феномен, що стосується даної теми – російськомовний патріот(націоналіст). Хоч це й протиприродне явище, але зустрічається дуже часто. Тут теж свою роль відіграє мода і оточення – або на спілкування російською, або на вдаваний патріотизм. Такі люди можуть кричати на мітингах про утиски всього українського, але робити це російською. Вони все навколо завалюють синьо-жовтою символікою, клянуться у любові до України, але не можуть зробити найменшого – спілкуватись українською мовою. Будь-яка свідома патріотична людина, а тим більше справжній націоналіст розуміє, що неможливо дійти до таких поглядів ігноруючи мовне питання. Якщо тобі дорожчий власний комфорт, думка російськомовного оточення, то ти по-перше психологічно залежна людина, а по-друге – патріотизмом від тебе й не пахне. Не можна всидіти на двох стільцях одночасно. Навіть у російськомовній сім’ї, серед російськомовних друзів у російськомовному регіоні можна бути українцем і ще й таким, якого поважатимуть. Багато-хто з російськомовних в душі прихильний до знайомих, які змогли зробити те, на що не вистачило снаги їм. Батьки чи друзі не покинуть хорошу людину тільки тому, що та спілкується не популярною мовою. Потрібно тільки обрати ким хочеться бути – вірним сином чи донькою України, або імітатором, чужинцем для цієї країни і нації.
І на останок – не можете бути “експлуататором”, то ведіть спілкування на рівних. Це вже великий плюс, що може посприяти виживанню української мови учаси глобалізації та новітньої русифікації. Майбутнє української мови і культури залежить від нас, тож не будьмо байдужими до спадку предків.
Іван Лендєл, Live Today
Нацнедобір на “Євробачення”
Український нацвідбір на Євробачення з кожним роком стає все гірше. Мабуть, не в одного глядача виникли питання хто це такі на сцені й де нормальні виконавці?
Хоча організовано все трохи краще, ніж в минулі роки, але ведучі були, відверто кажучи, третьосортні. Особливо вразив їх одяг, що нагадував мотлох секонд-хенду. Проте, це все ж краще ніж клоуни з підтанцівки Гайтани. Вона тепер відчайдушно піариться де тільки можна: то пісню Шахтарю написала, то гімн ЄВРО-2012 готує, а тепер і на Євробачення намагається прослизнути. Попри 0,0% таланту, журі відкрито фанатіло саме від неї, що наводить на певні думки. Її перемога була передбачуваною, але чи справедливою? У травні Європа побачить чорношкіру російськомовну українку, то у 2013 році можна очікувати азіатів у національному відборі Першого національного. Тільки от якої нації цей відбір й телеканал досі питання.
Що ж до інших, то хвалені “НЕРЕАЛЬНИЄ” не здивували, А.Богомолець на одній фразі зробив цілу пісню, а М.Грицкан дуже нагадував Стаса Михайлова зі своєю російсько-румунською піснею. Погодьтеся дивна річ на українському нацвідборі співати мовами сусідніх країн. Хоча що вже казати, якщо до нього допустили білоруску, англійську наші виконавці знають погано, а українською спілкувалися тільки 9 учасників, мінімум 5 з яких двомовні. Не дивно, що одними зі спонсорів заходу був телеканал “RU music” і радіо “Шарманка”.
В цілому, найбільш підходящі пісні були у Едуарда Романюти і RAPIRA. Щось непогане було ще у Ренати і Treeorange, але не факт, що вони зацікавили б європейську публіку. Чи їх справді не обрали, чи грошей на підкуп журі не вистачило – про це ми, як завжди, не дізнаємося. Просто шкода тих виконавців і людей, які брали в цьому шоу участь і змарнували гроші та час. Можливо колись місця офіційно продаватимуться, а українці нарешті почнуть ігнорувати продажні телеканали та людей, які їх такими роблять.
Іван Лендєл
